Home | About | Contact

Антидіуретичний гормон

Original page: http://www.vivo.colostate.edu/hbooks/pathphys/endocrine/hypopit/adh.html

Richard Bowen (Річард Боуен)

 

Близько 60% маси тіла становить вода, і, незважаючи на різницю в об’ємах води, яка щодня споживається, вміст води в організмі залишається надзвичайно стійким. Такий точний контроль води і концентрації розчинів є функцією кількох гормонів, що діють як на нирки, так і на судинну систему, проте, безсумнівно, головну роль у цьому процесі відіграє антидіуретичний гормон.

Антидіуретичний гормон, також широко відомий як аргінін вазопресин, є пептидом, який складається з дев'яти амінокислот, які секретуються заднім відділом гіпофіза. У нейронах гіпоталамуса гормон міститься в секреторних пухирцях із білком-носієм, що називається нейрофізином; вони обидва випускаються під час виділення гормонів.

Фізіологічний вплив антидіуретичного гормону

Вплив на нирки

Єдиний найважливіший вплив антидіуретичного гормону полягає у збереженні води в організмі завдяки зменшенню втрати води із сечею. Діуретик – це засіб, що підвищує швидкість утворення сечі. Введення незначної кількості антидіуретичного гормону в організм людини або тварини призводить до антидіурезу або зменшення об’єму сечі, саме завдяки цій властивості гормон отримав свою назву.

Антидіуретичний гормон зв'язується з рецепторами на клітинах у збірних протоках нирки та сприяє реабсорбції води у кровообіг. За відсутності антидіуретичного гормону збірні протоки практично непроникні для води, яка витікає з організму як сеча.

Антидіуретичний гормон сприяє повторному всмоктуванню води, стимулюючи введення «водних каналів» або аквапоринів у мембрани ниркових канальців. Цими каналами вода без розчинених речовин переноситься через трубчасті клітини та повертається у кров, що зменшує осмолярність плазми та збільшує осмолярність сечі.

Вплив на судинну систему

У багатьох видів висока концентрація антидіуретичного гормону спричиняє обширне звуження артеріол, наслідком якого стає підвищення артеріального тиску. Ця особливість лежить в основі назви «вазопресин». В організмі здорових людей антидіуретичний гормон чинить мінімальний вплив на тиск.

Контроль за виділенням антидіуретичного гормону

Найважливішою змінною, що регулює секрецію антидіуретичного гормону, є осмолярність плазми або концентрація розчинених речовин у крові. Осмолярність в гіпоталамусі відчувається нейронами, відомими як осморецептори, і ці нейрони, у свою чергу, стимулюють секрецію нейронів, що вивільняють антидіуретичний гормон.

Коли осмолярність плазми не досягає певної межі, осморецептори не працюють, і секреція антидіуретичного гормону пригнічується. Коли осмолярність перевищує цю межу, завжди пильні осморецептори це розпізнають як сигнал до стимуляції нейронів-виробників антидіуретичного гормону. Як демонструє наведений нижче рисунок, концентрація антидіуретичного гормону різко та лінійно зростає зі збільшенням осмолярності плазми.

Контроль осмотичних процесів секреції антидіуретичного гормону є цілком закономірним. Уявіть перехід через пустелю: сонце палить нещадно, і ваш організм, пітніючи, починає втрачати значний обсяг води. Втрата води призводить до концентрації розчинених у крові речовин – підвищується осмолярність плазми. Чи потрібно в такій ситуації збільшити вироблення сечі? Точно ні. Більш ефективним буде виділення антидіуретичного гормону, унаслідок чого майже вся вода, втрачена із сечею, повторно абсорбується та збережеться.

Можна провести цікаву паралель між антидіуретичним гормоном і спрагою. Виявляється, обидва явища стимулюють осморецептори гіпоталамуса, проте, можливо, не одні й ті самі. Осмотичний поріг секреції антидіуретичного гормону значно нижчий, ніж у випадку зі спрагою, немов гіпоталамус говорить: «Не будемо турбувати організм, викликаючи спрагу, доки ситуація не стане настільки критичною, що антидіуретичний гормон не зможе впоратися з нею самотужки».

Read more