Home | About | Contact

Гештальтпсихологія

Original page: http://webspace.ship.edu/cgboer/gestalt.html

Dr. C. George Boeree (д-р С. Джордж Бурей)


Гештальтпсихологія, заснована Максом Вертгеймером, була певною мірою актом протесту проти молекуляризму програми Вундта із психології та засобом підтримки багатьох однодумців, включно з Уільямом Джеймсом. Насправді слово «гештальт» означає єдність або усвідомлену цілісність, яка мала бути об’єктом психологічного дослідження.

Основоположниками цієї галузі вважаються також кілька ранніх філософів і психологів:

Ернст Мах (1838–1916) увів концепти просторових і часових форм. Ми бачимо квадрат як квадрат незалежно від того, великий він чи малий, червоний чи синій, позначений лише контуром чи зафарбований... Це просторова форма. Аналогічно, ми чуємо мелодію як упізнавану, навіть якщо ми змінимо ключ таким чином, щоб жодні ноти не збігалися.

Христіан фон Еренфельс (1859–1932), який навчався у Відні разом із Брентано, є справжнім основоположником терміну гештальт, уживаного гештальтпсихологами. В 1890 році він, фактично, написав книгу під назвою «Про якості гештальту». Один із його учнів – ніхто інший, як Макс Вертгеймер.

Освальд Кюльпе (1862–1915) був учнем Ґ. Е. Мюллера в Ґеттінґені й отримав ступінь доктора наук у Лейпцизькому університеті. Також він навчався з Вундтом і був його асистентом багато років. Більшу частину своєї роботи він виконав у Вюрцбурзькому університеті в 1894–1909 роках.

Його прославила ідея безобразного мислення. На противагу прихильникам Вундта, він продемонстрував, що певні ментальні дії, наприклад судження та сумніви, можуть виконуватися без залучення образності. «Уривків» психіки, які обумовлював Вундт, а саме відчуттів, образів і почуттів, було вочевидь недостатньо, щоб пояснити всі процеси.

Він був науковим керівником докторської дисертації Макса Вертгеймера.


Макс Вертгеймер

Отже, ким був цей Макс Вертгеймер? Він народився у Празі 15 квітня 1880 року. Його батько був учителем і директором комерційної школи. Макс вивчав юриспруденцію більше двох років, однак вирішив, що йому до вподоби філософія. Він продовжив навчання в Берліні, де відвідував заняття Штумпфа, потім отримав ступінь доктора (кум ляуде, з пошаною) під керівництвом Кюльпе у Вюрцбурзькому університеті (1904 р.).

У 1910 році він почав працювати у Психологічному інституті Франкфуртського університету. Цього ж року, перебуваючи у відпустці, він зацікавився сприйняттям реальності під час подорожі поїздом. Коли поїзд зупинився на станції, він придбав іграшковий стробоскоп – здатний обертатися барабан з отворами, через які можна розглядати зображення всередині, на зразок примітивного проектора або хитромудрого малюнка в блокноті.

У Франкфурті його колишній учитель Фрідріх Шуманн, який теж там працював, дозволив йому скористатися тахістоскопом, щоб дослідити це ефект руху. Його першими об’єктами дослідження та постійними партнерами стали два молодші асистенти: Вольфганг Келер і Курт Коффка.

В 1912 році він опублікував свою оригінальну статтю «Експериментальне вивчення сприйняття руху». Цього ж року йому запропонували посаду лектора у Франкфуртському університеті. В 1916 році він переїхав до Берліна, а в 1922 році обійняв там посаду старшого викладача. В 1925 році він повернувся до Франкфурта з ученим званням професора.

В 1933 році він переїхав до Сполучених Штатів, щоб уникнути неприємностей у Німеччині. Наступного року він почав викладати в Новій школі соціальних досліджень у Нью-Йорку. Там він написав свою найвідомішу книгу «Продуктивне мислення», посмертно опубліковану його сином Майклом Вертгеймером, який також був успішним психологом. Він помер у своєму будинку в Нью-Йорку 12 жовтня 1943 року від коронарної емболії.


Read more